Ліберальні основи сьогочасного суспільства, незалежно від культури і традиції, диктують моду на «толерування» та «популізм», де врешті кожен віднайде для себе шпарину «відносних істин». Віртуальна реальність, технічний прогрес, суперего, ера комфорту… Чи є місце для храму, місця молитви в єдності людей, чи храми мало-помалу сходять на анахронічні маргінес? Пропонуємо кілька аргументів за і проти.
Read in English: Is There Any Need to Attend Liturgy: 5 Reasons Pro and Contra
Найчастіше ті, хто відвідує богослужіння «по великих святах» чітко аргументують свою позицію: молитись можна з такою ж користю вдома. Звісно можна, однак приватна молитва – це не молитва спільна, де кожен, молячись за свої потреби, водночас молиться за потреби одне одного. Літургія, в якій Господь щоразу жертвує Себе за нас, неможлива приватно: Він чекає у храмі.
Нерідко причиною «храмової апатії» стає те, що там «довго, нудно і незрозуміло». Варто подумати, а чи сідав хтось з нас за кермо автомобіля, верстата, будь-якої іншої техніки без попереднього навчання, часто такого ж «довгого і нудного»? Чому нудно у храмі? Може варто зайнятись релігійною освітою? Перепустка до участі у церковному життя дається нам під час хрещення, катехиза – під час приготування до Євхаристії, а далі? Щоб повноцінно брати участь у богослужіннях варто бути допитливим, цікавитись символізмом обрядових дійств – що означає той чи інший жест священика, яка його історія, яка роль. Такі знання не тільки розширюють горизонти, а й значно поглиблюють розуміння того, якою є участь кожного вірного у тому, що відбувається в храмах.
«Не можу зосередитись на молитві, тому краще не ходитиму, аніж прийти – і думати про вареники». Ще один аргумент проти. Людський мозок справді має здатність швидко переключатись, через те часто буваємо неуважними, розсіяними, але то не означає, що приреченими: Бог вислуховує наші, навіть найбільш недосконалі молитви. Бог присутній там, де люди збираються, щоб славити Його – невидима благодать святого Духа освячує нас, і тоді, коли цього не помічаємо.
Ще одним аргументом «заспаного християнства» є аспект оціночний, мовляв, найбільш набожні ходять до храмів щонеділі, а живуть як хочуть, або ж священик такий-сякий, чого він мене має навчати. Тут це вже справа морального здоров’я: перш за все, яке право хто-небудь має осуджувати? Ми усі Божі діти і люди, грішні за своєю природою. Кожному властиво помилятись, однак лише Бог може судити. Храм – це місце єдності та любові, а не стереотипів, оглядів та осуду.
«Не маю жодного бажання слухати нудні проповіді про те, як маю жити». Є і такі позиції. Насправді у храмі, як ніде інде кожен може отримати відповіді на свої запитання. Буд-яка критика священика чи духовної особи спрямована на те, щоб допомогти і наставити. Навіть якщо вона надто різка або видається суб’єктивною – може Бог устами саме тієї людини хоче промовити до нас. Немає випадковостей у Божому провидінні.
Яким аргументам ви б не надавали перевагу, слід пам’ятати, що Господь завжди присутній у храмі і чекає.
Тетяна Трачук
Фото вгорі: allamazingpost
Я думаю, що наведені аргументи проти необхідності відвідувати Богослужіння в храмі свідчать про релігійну поверхневість тих, хто їх висловлює. Є речі, які необхідні силою своєї природної корисності. Ніхто не буде сперечатися, що харчуватися потрібно здорово. Водночас, далеко не всі це будуть робити, однак навряд чи будуть захищати свій вибір харчуватися фаст-фудом. Спільна молитва в храмі – це не магія, як, зрештою, й усе християнство. Якщо ти ходиш до храму, це не дає тобі жодних гарантій безтурботного життя, ані якихось бонусів в очах Бога. Христос тебе полюбив ще перед твоїм народженням, і полюбив до кінця, до смерті. Інакше кажучи, ми нічого не можемо в Бога заслужити, бо Він уже все нам дав. Відвідування богослужінь, пости, діла милосердя – це все потрібно мені, не Богові. Це мені потрібна Євхаристія, якщо я Його люблю. Це мені потрібно робити справу милосердя, якщо я бачу Христа у випадковому біднякові. Це мені потрібно постити, якщо хочу звільнити себе від залежностей задля того, щоби бути ближче до Бога. Це мені потрібна Церква, бо Ісус її заснував і саме в такий спосіб дав мені гарантію, що я не заблукаю у своїх релігійних пошуках.
Ісус сказав, що “де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там Я серед них”. Водночас, Він також заповів, що “ти ж коли молишся, закрийся в кімнаті і промовляй до Отця, що в тайні”. Якщо сам Христос заповідав молитися і разом, і особисто, то якщо я Його люблю, хіба не буду це практикувати?
Всі ці суперечки завжди зводяться до базового питання: ким є Христос особисто для мене? Щойно пройдеш шлях, який починається з відповіді на це питання, зразу відпаде багато аргументів contra. Оці 5, принаймні, точно.
А еще там есть “собирательницы свечек”, которым нужно собирать их только возле тебя и ровно в тот момент, когда ты сконцентрирован на молитве. Даже если ты один в храме.
А еще там очень сильно “пахнет” супермаркетом: бойкая торговля с неслабыми ценами. Продают все: от свечек до обрядов.
А еще там священники в золотом одеянии.
И вся эта картина в целом имеет мало общего с обращениями к богу. Просто бизнес.
те, що десь в якомусь храмі (а чи навіть в багатьох) процвітає корупція і обрядництво, ще не робить храм як такий чимось поганим. Ви ж не збираєтеся сказати, що всі лікарі – ідіоти, якщо конкретно Ваш лікар вас криво лікував? Будь-які узагальнення мають мати добру аргументацію, яка виходить за рамки особистого досвіду.